Сьогодні, звичайно ж, не Купала...

Але сьогодні я традиційно шукала Квіточку.
Цього року мені відкрилися перспективи нових місцин для такого пошуку. Віталік - високий, із чарівними очима (до яких вже всі звикли) - сказав, що в зеленому кіоскові на музейній зупинці точно є.
Були, не те.
Пішла на ринок.
Риночок, насправді. Крихітний. Але ж центр міста...
Понеділкове запустіння.
Чотири знайомі квіткові кіоски в рядок перед ринком.
Живі? Ні, в нас такого немає.
Спекулянтки формалінових мерців.
Найбільший супермаркет - ні, нема. Так були ж ніби? Та-а, то ж було до Валентина і восьмоберезня...
Остання надія - крамничка біля облради. Як пройти далі, то на центральному щось таки буде, але перерва не гумова, а я на підборах...
Є! Нарешті! Багато! Гарнюньки!
Примітила її майже одразу. Тендітна, з рясним білим цвітом.
Дівчина підібрала горщика, дала пакетика.
Який там пакетик! Несла поперед себе, нехай заздрять!
Вискочила з роботи на півгодини раніше. Маршрутка - моя! Сіла на єдине вільне місце, Квіточка на колінах.
Зайшла тітонька, купа сумок.
Делікатно цмикнула тітоньку за рукав, встала, всадила. Вже стоячи помітила в одній з сумок тюльпани в газеті :).
Все б нічого, але маршрутка майже без амортизаторів, а дороги - ну, наші, оспівані місцевою блогосферою.
Трималася однією рукою як могла. Трошки впасти - то нічого, тим більш навкруги були самі чоловіки, але не могла ж я зрадити Квіточку!
Пункт зміни коней. Сьогодні другим конем був здоровезний комфортний червоний лайнер.
Знайомий, з яким живемо через три будинки, через день їздимо нароботу-зроботи з одних зупинок, здоровкаємося, розмовляємо, та імені якого я так досі й не знаю, пів-дороги розповідав мені як він любить доглядати за своїми квітами. Ніколи б і на думку не спало що вони в нього можуть бути))).
Чоловік традиційно спитав шо воно таке, відповідь традиційно задовольнила.
Донесли. Урочисто вручили.
З Днем народження, Люба! Нехай квіточка тебе радує! :)
Взяте звідсіля :), буквально :).